Ернест Гемінґвей

Народився письменник в Оук-Парку (шт. Іллінойс) у родині лікаря, 21 липня 1899 року. Вчився в місцевих школах, але звичайно ж, його ім’я асоціюється з північним Мічіганом, де він проводив в дитинстві літні місяці і де розгортається дія декількох найбільш відомих його розповідей. У шкільні роки активно займався спортом. Закінчивши школу, назавжди покинув родинний будинок і став репортером в канзаській газеті «Star», де набув цінних письменницьких навичок.

Неодноразово намагався поступити на військову службу, але через травму ока його кожен раз визнавали непридатним. Гемінґвей все ж таки потрапив на Першу світову війну водієм санітарної машини Червоного Хреста в Італії. 8 липня 1918 він отримав важке поранення під Фоссальта-ді-п’яве — був поранений в обидві ноги. Згодом був нагороджений італійською медаллю. Після звільнення вирушив доліковуватися у Мічіган, але незабаром знову відправився до Європи іноземним кореспондентом газети «Toronto Star». 

Після війни Ернест почав працювати журналістом у Чикаго й повернувся до своїх літературних експериментів. Тоді ж він перший раз (із чотирьох) одружився.

У Парижі, куди його відрядила газета «Toronto Star», Гемінґвей познайомився з такими літературними корифеями, як Френсіс Фіцджеральд, Ґертруда Стайн, Езра Паунд, які оцінили праці юнака. У Парижі в 20-ті роки Ернест Гемінґвей бачився з Джойсом. Він описав ці події в своїх мемуарах «Свято, що завжди з тобою». Вже у 1925 опублікували книгу Гемінґвея — «У наші часи». Перший по-справжньому письменницький успіх прийшов до Гемінґвея у 1926 році після виходу «І сонце сходить» або «Фієста», песимістичного, але водночас блискучого роману про «втрачене покоління» французьких та іспанських репатріантів 1920-х років. 

Основним місцем проживання письменника був Париж, одначе він дуже багато подорожував, бо захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибальством. 1927 року вийшла збірка оповідань «Чоловіки без жінок», а 1933 року — «Переможець не отримує нічого», які остаточно затвердили Гемінґвея в очах читачів як виняткового автора коротких оповідань. До найвідоміших з них належать «Вбивці», «Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера» й «Сніги Кіліманджаро». І все ж більшість читачів визнала Гемінґвея-письменника за його роман «Прощавай, зброє!» — оповідь про історію нещасливого кохання, що розвивалося на тлі баталій Першої світової війни.

Любов Гемінґвея до Іспанії та кориди відбилася у романі «Смерть після полудня» 1932 рік, а враження письменника від Танганьїки зафіксовано в оповіданні «Зелені пагорби Африки», 1935 рік. Роки Великої депресії описано в романі «Маєш і не маєш». Гемінґвей дуже переймався Громадянською війною в Іспанії середини 1930-х років. Він навіть організував збір коштів на користь республіканців, що воювали проти генерала Франко. Враження від війни знайшли відображення в іншому відомому романі — «По кому подзвін». Цей роман багато критиків вважають найкращою роботою письменника. Річ у тім, що військова тема була однією з найулюбленіших у творчості Гемінґвея. З початком Другої світової війни він відновив свою журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Гемінґвей завжди опинявся в найгарячіших точках та був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність.

Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і 1953 року десь в Африці потрапив у серйозну авіакатастрофу. Того ж року Ернест Гемінґвей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море». Цей твір вплинув також на присудження Гемінґвею Нобелівської премії з літератури за 1954 рік.

1959-го року Фідель Кастро прийшов до влади на Кубі. 1960-го року письменник повернувся до США. Останні роки життя Гемінґвей страждав на тяжку депресію і розлади психіки на тлі цирозу печінки. У 1960 році він лікувався в клініці Майо в Рочестері (штат Міннесота) з діагнозом депресії і серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Гемінґвей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці, яку подарував йому дідусь. Це відбулося 2 липня 1961 року у його власному будинку в Кетчемі, штат Айдахо, США.